У 2022 році Україна святкуватиме 300-річчя з дня народження видатного просвітника, мандрівного філософа, поета Григорія Сковороди.
Тому мої учні відвідали ХНПУ ім. Г.Сковороди, взяли інтерв‘ю у працівників музею та створили відеопрезентацію.
Приємно працювати з талановитими учнями, які свідомо обирають філологічний профіль навчання.
Хочу поділитися радісною новиною. Я досягла рівня «Експерт» на сайті «На урок». Це означає, що у вільному доступі вже понад 20 моїх розробок з тестовими завданнями, які допоможуть краще підготуватися до ДПА і ЗНО.
Шановні колеги, пропоную обмінюватися досвідом! Радо поділюся своїми педагогічними напрацюваннями, розкажу про досвід участі у міжнародних проєктах. Кому цікаво, пишіть 😉
8 клас
І місце - Лелюк Марія,
ІІ місце - Комарова Анна,
ІІІ місце - Комарова Марія,
10 клас
І місце - Ягмуров Артур,
ІІ місце - Дудченко Ярослав,
ІІІ місце - Співак Микита.
Вітаю переможців!
Також почесні місця посіли
✅ Лелюк Марія, учениця 8-А класу, - 2 місце,
✅ Дмитренко Поліна, учениця 7-А класу, - 2 місце,
✅ Афанасьєва Ганна, учениця 6-А класу, - 3 місце.
Так тримати 👍🏻
Тому саме сьогодні було проведено конкурс «Філолог-ерудит» для учнів 4-7 класів та радіодиктант для учнів старшої школи.
Радіодиктант читав сучасний письменник Юрій Андрухович. Зізнаюся, диктував швидко. Текст був складний, але ми раді долучитися до такого прекрасного заходу.
Наша школа славиться спортивними досягненнями. Чому б не поділитися досвідом з однолітками з інших країн?
Цього року ми приєдналися до проєкту “Do sport - stay healthy” на платформі eTwinning+.
Якщо ти зацікавлений, але поки не вирішив остаточно, підписуйся на сторінку цього проєкту в IG ⬇️
Це цікавий досвід: і на інших можна подивитися, і себе показати 😉
Мої учні довго і наполегливо працювали над збором фото- і відеоматеріалів для конкурсної роботи. І ось до вашої уваги відео про наше рідне місто! Приємного перегляду! Клацайте на покликання 😉
(Юля Турчина)
 |
| Наші традиції неповторні! Бережімо їх! Виводить мама дивним писачком По білому яйці воскові взори. Мандрує писанка по мисочках із цибулинним золотим узваром, з настоями на травах і корі, на веснянім і на осіннім зіллі – і писанка оранжево горить у філіграннім сплеті ліній. То вже вона, як дивовижний світ, то вже дзвенить, як згусток сонця, буяють буйно квіти у росі, олені бродять в березневім сонці. І стилізовані сплітаються сади у маєві густих обрамлень, мереживом найтоншим мерехтить геометричний космацький орнамент. І я поплив у світ дитячих мрій на білі колискові оболоні... Котились писанками із гори ясні сонця у мамині долоні. (І.Калинець) |
Сьогодні відзначається Всесвітній день книги. Тому хочу поділитися списком книг, які нещодавно прочитала:
✅«Найбагатша людина у Вавилоні» Джорджа Клейсона.
✅«Не накидайтеся на зефір» Еллен Сінґер, Х. де Посада.
✅«Багатий тато, бідний тато» Роберта Кійосакі.
Ці книги допоможуть зрозуміти базові принципи фінансової грамотності. До речі, у власному висловленні на ЗНО можна наводити приклади не лише з українських творів. Головне - вказувати назву та автора книги.
А що читаєте ви?
***
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші.
Такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
А квіти, кинуті тобі.
(Ліна Костенко)
***
Не любити тебе — не можна.
Володіти тобою — жаль.
І хвилина діяння кожна
Випромінює нам печаль.
Бути разом… в однім цілунку.
Злить уста і серця свої.
Тільки в хвилі нема порятунку…
Плачуть вночі лишень солов’ї…
Ти в хвилину чуттєвої бурі
Не віддайся мені, дивись,
Бачиш вечора крила похмурі?
То над нами вони зійшлись.
Хай нам кажуть: любити можна
Тільки раз. Того разу й жаль,
І щаслива хвилина кожна
Випромінює нам печаль.
Не ховайся в зволоженім зорі,
Бо розгойдані береги
Поглинаючих фантасмагорій
Будуть завжди нам дорогі.
Ні! Знайти і в чуттєвих бурях
Не перейдену нами грань,
Щоб не відати днів похмурих,
Щоб не знати про гнів прощань.
Не любити тебе — не можна,
та й любитись з тобою — жаль,
бо хвилина кохання кожна
випромінює нам печаль.
(Василь Стус)
***
Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузи безвихідь
Красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.
(Ліна Костенко)
***
Я люблю твої очі у мрії,
Ті, що глянули в душу колись,
В них мої сподівання й надії
Дивним карбом навік запеклись.
Я узяв тих очей таємницю
І зіниці твої золоті,
Наче воду з ясної криниці,
Щоб разхлюпати людям в житті.
І дивились на мене ті очі,
Як веселки, з-під маєва брів,
Тож диханням твоїм опівночі
Я людей у житті обігрів.
І коли ти повернешся знову,
Прочитаєш ти в людських очах.
Свою душу легку і шовкову
По стежках, по лужках, по ночах!
(Андрій Малишко)
***
Я ніколи не звикну,
Я не вмію до тебе звикати.
Це за примхи мої ти так гарно мене покарав.
І приходять світанки, щоденних турбот адвокати
І несуть під пахвою тисячі різних справ.
Я кажу їм: світанки! Все на світі таке муруге,
Урожай суєти – залишається тільки стерня.
Скільки ми милувались! І кожного разу – вдруге!
Стільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня.
(Ліна Костенко)
***
Ти до мене прийшла не із казки чи сну,
І здалося мені, що стрічаю весну.
Ти явилась мені — і здалося, що світ
Помолодшав навколо на тисячу літ.
Скільки ніс я для тебе тривог і тепла.
Але ти, як весна, стороною пройшла.
(Василь Симоненко)
***
Я радо йду у твій полон,
в зіниці звабливі і темні.
Із човників твоїх долонь
стікає сонця мед на мене.
І виростає маєво густе,
ростуть над нами дивні трави.
І пахнеш ти, як синій степ,
омитий свіжими вітрами…
А потім понесеш в очах,
в зіницях
радість невгасиму,
що в травах
травень нас звінчав,
що дав нам сподівання сина.
(Ігор Калинець)
***
Сеньйорито акаціє, добрий вечір.
Я забув, що забув був вас,
Але осінь зійшла по плечі,
Осінь, ви і осінній час,
Коли стало любити важче,
І солодше любити знов…
Сеньйорито, колюче щастя,
Хто воно за таке – любов?
Вже б, здавалося, відболіло,
Прогоріло у тім вогні,
Ступцювало і душу, й тіло,
Вже б, здалося, нащо мені?
У годину суху й вологу
Відходились усі мости,
І сказав я – ну, слава Богу,
І, нарешті, перехрестивсь…
Коли ж – здрастуйте, добрий вечір…
Ви з якої дороги, пожежо моя?..
Сеньйорито, вогонь по плечі –
Осінь, ви і осінній я…
(Микола Вінграновський)
***
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
В’яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…
Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
(Володимир Сосюра)
***
Що в нас було? Любов і літо.
Любов і літо без тривог.
Оце і все. А взагалі-то
Не так і мало, як на двох.
Ось наші ночі серпень вижне,
Прокотить вересень громи,
І вродить небо дивовижне
Скляними зорями зими!
І знову джміль розмружить квітку,
І літо гратиме в лото.
І знов сплете на спицях плітку
Сторукий велетень Ніхто.
І в цьому днів круговороті,
Де все минати поспіша,
Як та пташиночка на дроті,
Спочине стомлена душа.
(Ліна Костенко)
Сонце вже похиле й смутнувате.
Вже донизу сонечко росте.
Вже йому не треба нахилятись,
щоб у щічки цілувать дітей.
Облетіли клени і каштани.
А сніжок у хмарі забаривсь.
Де ти, сніг? Давно позамітали
двірники бульвари і двори.
Полягали спати водограї.
Спить калюжка і малий струмок.
Вже не можна пити воду з крана
і не можна їсти ескімо.
В синьому морозному світанні
розгорілись теплі вікна шкіл.
Мама з шафи валянці дістала
і зимові теплі кожушки.
А синок одягся й засмутився,
що зробився кожушок малий.
«Він, мабуть, навмисне вкоротився.
Він, мабуть, не хоче бути мій.
Він такий зробився невеличкий,
щоб втекти від мене до сестрички...»
А коли до школи йшов хлопчина,
перший сніг зустрів він.
І сказав: — Здрастуй, сніг!
Який ти молодчина, що прийшов.
Я так тебе чекав!
Дзеленчали дзвоники у школах,
радісно горіли ліхтарі.
І такий був теплий, загадковий,
новорічний настрій у вітрин.
(Ірина Жиленко)
