Колядки – найдревніший фольклорний жанр. Вони бережуть у собі пам’ять старої родоплемінної доби і пов’язані з зимовим поворотом сонця на літо, яке називали святом Коляди. Святкували його 25 грудня (за старим стилем), коли ніч була найдовшою. Природа у цей час ніби завмирала. Вважалося, що сонце з’їдав злий Корочун-темне слов’янське божество. Богиня неба Коляда народжувала нове сонце-маленького Божича. Наші далекі предки намагалися захистити новонародженого. Вони виконували різні магічні дії, які стали основою народного свята Коляди. Донині колядники ходять із сонцесяйною "звіздою", що символізує небесне світило. Як тільки на небі сходила зоря, колядники заходили в двір , будили господаря і співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі. Ці величальні пісні на честь народження нового Сонця стали називати колядами, або колядками. З появою християнства, 25 грудня (за старим стилем), або 7 січня (за новим стилем), почали святкувати народження Ісуса Христа. Старовинний язичницький обряд був приурочений до одного з найбільших християнських свят – Різдва Христового. Виникли нові релігійні колядки з біблійно-християнськими образами. Вони завоювали таку ж популярність, як і старовинні колядки.
Так приємно, що ці традиції не втратили актуальності!
Комментариев нет:
Отправить комментарий